Від Школи борошномелів до Національного Університету

Зародження та перші кроки

Питання про створення Одеської школи борошномелів було порушено у 1893 році. Засновником школи став меценат Г.Е. Вейнштейн, який у 1894 році власним коштом збудував для неї спеціальне приміщення з необхідним обладнанням. Однак через брак коштів на утримання відкриття затягнулося, і лише в 1902 році Рада у справах борошномелів взяла на себе фінансування. Організаційну роботу доручили колишньому професору Харківського технологічного інституту В.С. Кнаббе.

20 жовтня 1902 року відбулося офіційне відкриття школи. Заняття проводилися з 20 предметів, серед яких математика, фізика, електротехніка, борошномельна справа та зернознавство. Перший випуск відбувся восени 1905 року.

24 травня 1909 року Державна дума ухвалила Закон про перетворення школи на Одеське млинарсько-технічне училище з 4-річним терміном навчання. Якщо у 1902 році навчалося 30 учнів, то в 1910 — вже 150. Було обладнано хімічну лабораторію, фізичний кабінет та створено бібліотеку.

Індустріалізація, розбудова та репресії

Після Першої світової та громадянської війн країна потребувала інженерів для відновлення економіки. 22 червня 1922 року училище перетворено на Технікум технології зерна і борошна (статус вищого навчального закладу). Керуючим було призначено видатного спеціаліста, професора К.А. Богомаза.

У 1928 році заклад стає Політехнікумом з трьома факультетами. Тут працювали такі видатні вчені як В.Я. Гіршсон, М.М. Васильєв, Б.Л. Ніколаєв. У 1929 році заклад реорганізовано в Інститут технології зерна і борошна, директором якого став випускник технікуму інженер Л.М. Ланда.

У 1938 році інститут очолив С.М. Золотарьов, а в 1939 році заклад отримав назву — Одеський інститут інженерів борошномельної промисловості та елеваторного господарства.

Випробування війною та героїчне відродження

Мирне життя перервала війна. Червневий випуск 1941 року (140 інженерів) проходив під бомбардуваннями Одеси. Викладачі та студенти добровольцями йшли на фронт.

25 грудня 1941 року інститут було евакуйовано до Ташкента. Робота закладу не припинялася.

14 квітня 1944 року до звільненої Одеси прибула ініціативна група на чолі з С.М. Золотарьовим, Г.О. Барером та П.Г. Демидовим. Наслідки окупації були жахливими: згоріли навчальний корпус та млин, зруйновано лабораторії. Загальні збитки склали 8 млн карбованців.

Долаючи неймовірні труднощі, колектив лише за 11 днів навів лад у вцілілих приміщеннях, і вже 25 квітня 1944 року 32 студенти відновили заняття! А до початку 1944/45 навчального року працювало вже 10 лабораторій.

Епоха стрімкого зростання та міжнародне визнання

У вересні 1948 року директором інституту стає П.М. Платонов. На той час тут навчалося 1190 студентів, працювало 23 кафедри. У 1961 році на відзначення внеску у вітчизняну науку закладу було присвоєно ім'я М.В. Ломоносова.

У липні 1968 року ректором стає професор В.Ф. Чайковський. У 1970 році Рада Міністрів перейменовує заклад на Одеський технологічний інститут харчової промисловості ім. М.В. Ломоносова.

У 70-80-х роках інститут переживає будівельний бум: зводяться механічний, фізичний, хімічний корпуси, вводиться в експлуатацію обчислювальний центр. Потужно розвивається наука під керівництвом проректорів А.М. Дзядзя, М.О. Грішина та Е.І. Жуковського.

Демократизація та статус Національної академії

У грудні 1988 року вперше відбулися демократичні вибори ректора за участю студентів і викладачів. Перемогу здобув доктор технічних наук, професор М.Д. Захаров.

Впроваджувалися нові навчальні плани, відбувалася гуманізація та комп'ютеризація освіти. За часи роботи М.Д. Захарова інститут здобув IV (найвищий) рівень акредитації та був перетворений на Одеську державну академію харчових технологій.

Враховуючи міжнародне визнання, Указом Президента України від 18 жовтня 2002 року закладу було присвоєно найвищий статус — Одеська національна академія харчових технологій (ОНАХТ).

Епоха інновацій та розширення

У 2003 році ректором академії одноголосно обрано доктора технічних наук, професора Б.В. Єгорова. Під його керівництвом розпочався етап активної модернізації. Академія вийшла за межі суто харчових технологій: стрімко розвивалися напрями ІТ, інженерної механіки, управління, екології, туризму та готельно-ресторанної справи.

У 2012 році відбулася визначна подія: розпорядженням Кабінету Міністрів України до складу ОНАХТ було приєднано Одеську державну академію холоду. Це перетворило заклад на ще більш потужний багатопрофільний науково-освітній центр Півдня України.

18 серпня 2021 року наказом Міністерства освіти і науки України заклад змінив тип та був реорганізований. Відтоді він з гордістю носить нове ім'я — Одеський національний технологічний університет (ОНТУ).

120-річчя, нове керівництво та випробування війною

Свій 120-річний ювілей ОНТУ зустрів у надзвичайно складних умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну. Незважаючи на постійні загрози, блекаути та повітряні тривоги, університет не зупинив свою роботу ні на день, перейшовши на сучасні платформи дистанційного та змішаного навчання, ставши потужним осередком волонтерства.

Наприкінці 2022 року відбулася важлива історична подія: за результатами виборів університет очолила докторка економічних наук, професорка Лариса Володимирівна Іванченкова. Прийнявши естафету від професора Б.В. Єгорова, вона стала першою ректоркою в історії закладу, яка взяла на себе управління ОНТУ у найскладніший для країни період.

Сьогодні під керівництвом Лариси Володимирівни університет успішно адаптувався до сучасних викликів, розвиває інноваційні освітні формати, посилює міжнародну грантову співпрацю та продовжує готувати висококласних фахівців, чиї знання та технології критично необхідні для відбудови вільної України.